II. Ймовірнісна модель світу
Кібернетику ми сприймаємо зараз як новий світогляд і вважаємо, що вона повинна створити новий напрям в розвитку науки. І в той же час визначається кібернетика дуже просто? – це наука про управління, в основі якої лежить визнання спільності та єдності процесів управління і зав’язку їх в істотно різних системах: в біосфері та її представниках – організмах, в суспільстві та в поведінці окремих людей і навіть в машинах, що створюються людьми. Це вже дуже сильне твердження. Але і з такого розширеного розуміння проблем управління ще не витікає безпосередньо, що кібернетика є чимось більшим, ніж нова гілка в старому, вже давно такому, що склався потоці знань.♣
♣ – Тому потокові знань, що, можливо, тече ще із часів звичаєвого Права трипільсько-кукутинської культури, що є доцільним, доладним у часовому просторі буття. Що істотно впливає на творчий шлях індивідуумів людності Європи, їх спільноти в цілому. Що забезпечує ефективну взаємодію спільноти та її догідної сколоти.
Щоб зрозуміти революційну роль кібернетики, потрібно передусім оцінити ті початкові логічні передумови, на яких вона базується. Одна з них – це визнання ймовірнісної моделі світу. Якщо залишатися на старих детерміністичних позиціях, то сама постановка завдання для створення окремої науки про управління представлялася малорозумною. Як може виникнути окрема наука про управління, якщо в процесі управління просто повинні проявлятися ті строгі детерміністичні закономірності, які були раніше отримані при вивченні природи або суспільства?
Правда, пізніше, в процесі розвитку технічної кібернетики, були сформульовані завдання управління і в строго детерміністичних системах. Вони ставляться, скажімо, так: є багато шляхів переходу строго детермінованої системи первинного стану в кінцеве. Серед них потрібно знайти в якомусь сенсі найкращий. Але рішення тільки таких порівняно простих завдань не створило б самостійного розділу знань з новою філософською спрямованістю.
Детерміністичний погляд на світ найяскравіше був сформульований ще Лапласом – представником механістичного матеріалізму. Він стверджував, що якби існував усеосяжний розум, то він врахував би усе різноманіття чинників і записав би усі процеси у вигляді нескінченного числа диференціальних рівнянь, вирішивши які можна було б точно описати минуле, сьогодення і майбутнє всього світу. У цій концепції не залишається місця для окремої науки, яка б займалася вивченням процесів управління.
Лапласівський детермінізм зробив величезний і незгладимий вплив на розвиток європейської наукової думки. Досі викладання в усіх середніх школах світу побудоване так, що воно прищеплює учням строгий детерміністичний світогляд, – шкільні програми відбивають часом наївні методологічні представлення, на базі яких історично розвивалася наука.
У країнах Заходу на перших курсах вищих учбових закладів читаються ввідні лекції з математичної статистики. Мета цих лекцій полягає зовсім не в тому, щоб навчити користуватися ідеями і методами статистики, – ставиться набагато скромніше завдання: показати, що при реалістичному підході до вивчення зовнішнього світу потрібно користуватися імовірнісними моделями. І, за твердженням багатьох, це найважчий курс.
Ідея ймовірнісного всесвіту виникла на початку XX століття. Вона стала проникати в науку багатьма шляхами: зусиллями статистиків, що прагнули застосувати статистичні методи дослідження буквально в усіх розділах знань, і зусиллями фізиків, що намагалися ввести ймовірнісні концепції безпосередньо в теоретичні побудови фізики.♣ Норберт Вінер навіть вважає, що «саме Гіббсу, а не Альберту Ейнштейнові, Вернеру Гейзенбергу або Максу Планку ми повинні приписати першу велику революцію у фізиці XX віку» [3]. Усі численні потоки, що несуть ймовірнісні ідеї в науку, знайшли своє філософське завершення в концепції кібернетики. Книга Вінера «Кібернетика і суспільство» [3] починається з передмови, заголовок якої – «Ідея ймовірнісного всесвіту».
♣ -наприклад, що вже є описаним у художніх науково-популярних бестселерах сучасності: Капри, Каку. Де, наприклад, вчений Фрітьоф Капра уже вказує на причини кризи сучасної економіки, а саме:
«Виконання роботи, яку треба повторювати знову і знову, допомагає нам зрозуміти природні цикли зростання і в’янення, народження і смерті, і, таким чином, перейматися динамічним порядком всесвіту. “Ординарна” робота, на що вказує значення кореня цього слова, це робота в гармонії з порядком, який ми спостерігаємо в природі. Ці екологічні знання загублені нашою культурою, де найвища цінність приписується роботі, що створює щось «екстраординарне», щось, що виходить за рамки природного порядку. Не напрочуд тому, що велика частина цієї престижної роботи приводить до технологій і інституцій, вкрай небезпечним для природного і соціального оточення. Тому нам треба прийняти таку концепцію і практику роботи, яка була б значущою для окремого трудівника, корисною для суспільства і гармонійною для екосистеми. Лише таке відношення до нашої праці дозволить нам повернути її духовну суть.».
І дійсно, управління перетворюється на самостійне завдання тільки після того, як ми визнаємо, що існують системи, поведінка яких не описується детерміністичне.
Якщо навіть продовжувати залишатися під впливом детерміністичного уявлення про устрій світу, то доводиться все одно допускати правомірність імовірнісних моделей в науці.
Для цього є безліч підстав: при строго детерміністичному описі потрібно включати в розгляд надто багато незалежних змінних; опис, заданий детерміністичними моделями, може виявитися безглуздо громіздким, як це, скажімо, було б при детерміністичному описі руху часток в руслі річки (приклад А.Н.Колмогорова [6]); початкові умови завдання нам далеко не завжди задаються точно, як правило, ми маємо їх лише у вигляді функції розподілу [3]; у складних, так званих дифузних системах неможливо навіть подумки провести перегородки, що розділяють явища різної фізичної природи [7]. Детерміністичні моделі виявляються придатними для опису явищ тільки в деяких умовах, що ідеалізуються.
І тут виникає природне питання: чи не логічніше визнати ймовірнісну модель всесвіту і розглядати детерміністичний підхід лише як систему робочих гіпотез, придатних тільки для опису елементарних явищ? Але є можливим дотримуватися і іншої точки зору – залишатися детерміністом, визнаючи імовірнісні моделі лише як робочі гіпотези для опису складних систем. Вибір однієї з цих альтернатив – врешті-решт справа смаку.
Якщо сучасна наука і визнала ідеї кібернетики, то це визнання носить швидше зовнішній характер. Створюється враження, що більшість науковців світу залишаються детерміністами, визнаючи імовірнісні моделі у кращому разі як робочі гіпотези.
Та все ж вибір одного з двох світоглядів – імовірнісного або детерміністичного – часом вже визначає стратегію поведінки. Це особливо легко прослідкувати в завданнях організації управління технологічними виробничими процесами. Якщо залишатися на позиціях строгого детермінізму і бути досить послідовним, то мабуть, що при розробці того або іншого технологічного процесу знайдені усі детерміністичні закономірності, і тоді контроль та управління зведуться просто до того, щоб підтримувати усі змінні, відповідальні за протікання процесу, на деякому фіксованому рівні або в деякому вузькому інтервалі.♣
♣ – і це успішно виконується тепер ще за теорією «машин Тюрінга» та сучасних досягнень гілок кібернетики: «комп’ютерної науки» та інформатики.
Якщо дотримуватися імовірнісного світогляду, то треба вважати недостатніми спроби детерміністичного опису. В цьому випадку завдання управління зводиться до адаптаційної оптимізації – пристосування увесь час умовам, що змінюються. Практично з цієї ідеології виходить, що на діючому підприємстві ведеться перманентний експеримент, що дає інформацію при безперервних та неконтрольованих умовах, що змінюються; виробниче підприємство повинне давати не лише продукцію, але і інформацію для адаптаційного управління. Можливо, наукове управління суспільством також повинне носити характер адаптаційної оптимізації?♣
♣ – Тобто, уже користуватися відкриттями сучасної квантової електродинаміки. І потребує розвитку та впровадження уже «машини Тюрінга із оракулом»
Але повернемося тепер до світогляду Древньої Індії. Виявляється, ще дві з половиною тисячі років тому індійська філософія стала обговорювати проблему, пов’язану з протиставленням причинності імовірнісному підходу, – проблему, яка в європейській науці серйозно виникла тільки в XX столітті. У філософській літературі Древньої Індії дуже велике місце приділяється критиці домінуючої ролі логічної причинності в процесі пізнання або осмислення абсолюту (детальніше про це див., наприклад: в [8 – Stcherbatsку Th. The Conception of Buddhist Nirvana. – Leningrad: Publishing Office of the Academy of Science of the USSR, 1927]).
Особливо же цікавий трактат Нарояни про буддійську відносність.
Щоб надати хоч би деяке уявлення про його аргументацію, приведемо один афоризм з першої глави цього трактату, переведеної у [8]:
«ХП. Припускаючи, що з цих причин з’явилося Те, що ще ніколи не існувало в них, поза цими причинами, то чому Це не з’явиться тоді»?
На сучасній нам мові це твердження звучатиме приблизно так: «…Дедуктивне мислення припускає, що з початкових постулатів логічним шляхом можна вивести тільки те, що в них міститься, і якщо це так, то в чому їх евристична сила? Якби з постулатів можна було вивести щось, що в них не міститься, то чому це не можна вивести і з чогось поза ними?.»*1.
*1 Європейська наука все ж показала велику евристичну силу дедуктивного мислення. Так, усі розділи математики побудовані як логічні структури, тобто як система лаконічних постулатів, надзвичайно багатих своїми логічними наслідками. Теоретична фізика розвивалася так, що для пояснення тих або інших явищ будувалися системи дедуктивних побудов, з яких одночасно слідували і зовсім нові, часом несподівані результати, стимулюючі постановку нових експериментів. Правда, ці нові результати виходили вже не безпосередньо з логічних побудов з абстрактними знаковими системами, а з тих нетривіальних інтерпретацій, які їм давали.
Філософія Древньої Індії, з одного боку, проголосила концепцію карми♣ – загальному дуже жорсткому взаємозв’язку (детальніше про карму див. у главі 4), з іншого боку, концепцію загальної безперервної мінливості. У нашій термінології, карма – це концепція причинності, загальна мінливість – це випадковий процес, що задається ймовірнісними моделями. Зараз ми зупинимося тільки на концепції мінливості.
♣ – слово «карма» із санскриту перекладається:
– активний, діяльний, енергійний, працелюбний, старанний | що належить (причетний) черв’якові часу.
Усе існуюче, в представленні буддизму, є не стільки суще, скільки процес творення самого себе і буття, що весь час знищується. Усі види буття завжди перебувають в зміні, є безперервним рядом зникнень і творень. Ось, наприклад, який уривок з буддійських текстів приводить із цього приводу відомий буддолог Г. Ольденберг [9 – Ольденберг Г . Будда . – M., 1890]:
«Цей світ тримається на двоїстості, на тому, що “це існує” або “це не існує”. Але для того, хто воістину і мудро споглядає, як усе зароджується у світі, для того у цьому світі немає ніякого: «Це не існує». Для того, хто споглядає, як усе знищується і проходить у світі, немає ніякого: «Це існує». «Усе існує» – це одна крайність, «все не існує» – це інша крайність. Досконалий, залишаючись далеко від обох крайнощів, знаходячись в середині, сповістив істину».
Особливо цікавий наступний фрагмент з діалогу Мілінди та Нагасени,*2 що цитується нами по згаданій вище книзі Г. Ольденберга [9]:
*2 Детальніше про цей діалог див. підрядкову примітку на сторінці де приведено фрагмент із цього діалогу.
Нагасена: «Якщо людина запалить свічку, то чи прогорить вона цілу ніч»?
Мілінда: «Так, вона прогорить цілу ніч».
Нагасена: «Але чи тотожно, о, повелитель, полум’я в першу нічну варту з полум’ям в середню нічну варту»?
Мілінда: «Ні».
Нагасена: «Отже, о, повелитель, свічка в першу нічну варту була одна, в середню інша, а в останню третя»?
Мілінда: «Ні, вона прогоріла всю ніч, оскільки полум’я було прив’язане до однієї і тієї ж речовини».
Нагасена: «Так само, – висловлює висновок Нагасена, – стулюється ланцюг елементів людини (Dharma), один з’являється, інший зникає, через те це не є одна і та ж людина, але і не є інша людина».
Як усе це нагадує наші сучасні уявлення про випадковий процес! Як нагадує розмова про свічку наші міркування про неконтрольовану зміну технологічного процесу, коли ми намагаємося обґрунтувати необхідність використання стратегії адаптаційної оптимізації!
Хочеться звернути увагу на те, що давньоіндійське вчення про загальну мінливість семантично набагато ближче до теоретико-ймовірного підходу, чим вчення про діалектику в Древній Греції. Знамените висловлювання Гераклита про те, що не можна двічі увійти до однієї і тієї ж річки, вимагає від нас тільки уміння виразити уявлення про те, що за будь-який скільки завгодно малий проміжок часу все таки відбувається переміщення маси води.
Для цього не треба удаватися до теоретико-ймовіростної мови, тут досить володіти мовою числення нескінченно малих. У цій же мові дозволяється і парадокс Зенона про рух, що свідчить, що рухомої стріли немає там, де її немає, і немає там, де вона є. Інакше йде справа з висловлюваннями про загальну мінливість в Древній Індії. Свічка, що горить, передусім залишається тим, що вона є, – на нашій сучасній мові це означає, що можна говорити про математичне очікування для процесів, пов’язаних з горінням свічки; далі говориться, що свічка в той же час безперервно змінюється, – це означає, що тут потрібно вводити уявлення про випадковий процес, одним з параметрів якого буде математичне очікування. Індійські і грецькі уявлення про мінливість переводяться по-різному на нашу мову, або, точніше, тут доводиться притягати дві різні мови: один раз – мова диференціального числення, інший раз – мова теоретико-ймовірних представлень. Проте в явному виді поняття вірогідності не було сформульоване індійською філософією. ♣
♣ – а цілісна система (тантра) не має наукового відношення до релігії «тантризму» в Індії та тантра-йоги кохання на Заході.
Якщо ми будемо досить строго наслідувати імовірнісне світобачення, то усі функціональні залежності європейської науки у фізиці, хімії, біології – усі вони некоректні, їх усі потрібно було б записати у виді імовірних процесів, але цього ще ніхто не уміє зробити. Чи не тому в країнах буддійського світогляду не могла розвинутися наука детерміністичних зв’язків? Але в той же час європейський детерміністичний світогляд дійшов до якогось рубежу, де доводиться визнати правомірність і, більше того, навіть необхідність імовірнісних уявлень про світ.♣
♣ -уже з’явилися (після написання цієї книги Налимовим) теоретичні дослідження (квантова електродинаміка, теорія супер струн…, що, нажаль, ще не найшли свого відповідного відображення і в кібернетиці)
Імовірнісна модель може бути побудована не лише для опису зовнішнього світу [макрокосмосу], але так само і для опису нашого внутрішнього світу [мікрокосмосу буття] – нашого мислення, про яке ми можемо судити, якщо піддавати аналізу структуру нашої мови. Це питання ми розглянемо у наступній главі.