Одна з кардинальних проблем сучасності – це проблема великої екології. Виснаження природних ресурсів, що катастрофічно насувається на нас, стало результатом того, що суспільство, формулюючи свої цілі, розглядало себе як ізольована множина, не пов’язана з біосферою. Навряд чи проблема великої екології могла б виникнути, якби пануючим світоглядом активної частини суспільства було вчення, стурбоване розвитком не суспільства як деякої самостійної категорії, а і біосфери або, ще ширше, – біокосмогонічної системи [- ноосфери].
Виникнення проблеми великої екології – це логічне завершення усієї системи європейського світогляду. Адже і християнство, наслідуючи еллінську традицію розчленовування, протиставляло людину природі. У європейській філософсько-релігійній думці ми знаходимо доброзичливо-любовне відношення до природи тільки у Франциска Ассізського*14, але воно було сприйняте спочатку як єресь, а потім, хоча і увійшло до католицизму, але лише у вигляді якогось апендикса. Внутрішньо відношення до природи Франциска Ассізського дуже близько буддійському, такому, що природно виходить з їх системного світогляду.
*14 – Ось декілька абзаців з проповіді Франциска Асізського : «…Хвала Богові, Господові моєму, за усі створення Єгoви паче усього за нашого брата, месії сонця, що дає нам день і світло! Воно прекрасне, воно випускає великий блиск і є свідоцтвом про тебе. Боже! Хвала Тобі, Господь мій, за нашу матір-землю, що носить нас і що живить, і що виробляє усілякі плоди, строкаті квіти і трави!» [33].♣
♣ – А от повний віршований (як і оригінал Франциска Ассізького на діалекті мови його спільноти проживання ):
Славень Сонцю
/ Франциск Ассізький у переспіві Віктора Перконоса /
|
О, всемогутній! Всевишній й добродійний! Боже… – слава Тобі! Істині, честі Твоїй – Вічне благословення!
Тобі єдиному Вишнім Небес – подобає Бути споконвічно.
Хвала всім Твоїм Творінням. Предтечі – Сонцю, Що дає всякий День, Що просвітлює наш Дух Й початкує всяке Добро.
Що – пречудове. І красне, й сяйво, й полиск… Й символи – Твої.
Звеличують Тебе Й витвори Твої – Місяць Й всі Зорі Небес, Бо їх блискотіння і Мигтіння – дорогоцінне.
Славимо Тебе За брата Твого – Вітра, За хмар ясновид… Й всяку погоду Небес, Що годують Твар Твою.
Славимо сестру – Воду, що дає чистоту, Корисна й приємна.
|
Славимо й брата Вогня, що освітлює Нам темні ночі, Що прекрасний, могутній Й сила-силенна Добра.
Славимо за сестру І нашу Матір – Землю. Що нас підтримує… Й направляє, вирощує. Плодить – квіти та трави.
Уславляють – ті, Які кинули лишнє Ради Любові – До Тебе. Й прийняли в себе Зневагу й муку Надії.
Блаженні Веди Твої, що звели нас під… Твій світлий Вінець.
Велична й сестра Твоя, що приносить всім І смерть тілесну… Яка нікого не минає…
Горе тим, що мруть У гріхах… Блаженні лиш ті, Кого застигає Виконання Волі Твоєї… Тим – не причиниться – Зло.
Славте величі Господаря своїх Небес. Щиро дякуйте І правте Йому з ласки… Із смирністю й покорою.
|
Тут цікаво звернути увагу на те, як відрізняється своєю простотою і нехитрістю мова європейських релігійних проповідей від мови індуських повчань, де завжди хочеться шукати за словами особливий глибокий сенс.
Ось що пише чеський індолог Іво Фішер про відношення до природи в Древній Індії:
«Віра в кругообіг життя припускала повернення всякої живої істоти, індивідуума, що постійно повторюється, на землю. Людина тим самим зрівнювалася з усіма іншими істотами, а згідно з деякими школами, і зі світом рослин. Він лише поміщався на вищий ступінь розвитку у рамках усього процесу і ні в якому разі не був хазяїном природи і живих істот, залежних від його волі. Кругообіг життя розглядався як вічний і непорушний закон, якому підкорявся не лише цей світ, але усе живе у всесвіті».
Це «мало, зрозуміло, глибокі наслідки і для приватного життя індивідуума, і для суспільства…Глибоке розуміння і усвідомлення краси того, що оточує, дивне знання законів світу тварин і рослин, прагнення не завдавати шкоди будь-яким проявам життя – усе було природним результатом цієї ідеї» [34, с. 51].
Якщо говорити про наукове управління розвитком суспільства, а ця тема стала тепер дуже модною, то така постановка питання може мати сенс, тільки якщо вдасться побудувати систему суджень, , що охоплює біокосмогонічнй масштаб [тобто створити систему знань ноосфери]. Тільки зовсім нещодавно це стало ясним, а тепер це ясно до такої міри, що звучить вже просто тривіально.
Можливо, ще гостріше в європейській культурі стоїть питання про екзистенції. Природно, що людина хоче осмислити проблему свого існування в трансфінітній*15 шкалі часу. Європейське мислення виявилося не підготовленим для відповіді на це питання. Християнство, принаймні у вульгарному своєму прояві, наслідуючи еллінський атомізм, поширює дискретно-атомарне існування людини і на трансфінітну шкалу часу. Проте ця модель виявляється логічно неспроможною: тут, говорячи мовою математики, немає граничного переходу. Немає безперервності переходу від малої тимчасової шкали, визначуваною тривалістю одного існування, до трансфінітної шкали.
*15 – Поняття трансфінітного числа виникло в математиці у зв’язку з узагальненням порядкового номера на нескінченну множину.
А от, у філософських побудовах Древньої Індії, зокрема в буддизмі, є такий підхід. Він задається нескінченним ланцюгом послідовних народжень, що ведуть до нірвани – повного звільнення людини від його індивідуальності. Так здійснюється еволюція, спрямована на руйнування тих обмежувальних рамок, які сковують існування людини у межах малої, – атомарної підсистеми.
Що стосується великої системи – нірвана, той опис її є ще дуже нечітким. Він і не може бути чітким: не можна, знаходячись у межах малого, описати щось дуже велике. В усякому разі, ясним є одне: перехід до існування у великій шкалі часу вимагає від індивідуума того, щоб він звільнився від тих дрібних прив’язаностей – пристрастей, жадань, – які зв’язують його з малою шкалою часу. Якщо розглядати усе це лише як деяку умоглядну модель, то не можна не дивуватися із її вражаючої логічної стрункості. У описі нірвани використовується швидше поетичні, чим логічні засоби, і вони досягають своєї мети. От як намагаються європейські учені дати уявлення про нірвану.
В. Н. Топоров:
«Вища форма самотності і свободи волі – нірвана» [35, с. 139].
«Нірвана є станом спокою тільки в сенсі відсутності пристрастей, в усьому ж іншому вона – прояв вищої діяльності і енергії духу, вільного від оков прихильності. Таке розуміння нірвани знаходилося б відповідно до особистого досвіду Будди, який, досягнувши нірвани, протягом декількох десятиліть продовжував свої проповіді» [19, с. 46].
Макс Мюллер :
«Нірвана є досконалість буття, коли люди звільняються від полум’я страждань, то вони вже знаходять шлях до повного спокою блаженства… перехід духу до блаженного спокою такому ж далекому від радощів світу, як і від його страждань» (цит. по [9, с. 210]).
Нірвані і пов’язаним з нею поняттям даються визначення через заперечення.
Г. Ольденберг (по буддійських текстах):
«Існують, учні, притулок яких, де немає ні землі, ні води, ні світла, ні повітря, де немає ні нескінченності простору… ні чого б то не було, де немає ні представлень, ні відсутності їх, де немає ні цього світу, ні сонця, ні місяця, це і є кінець стражданням» [9, с. 221].
Приведемо тепер декілька витримок, які характеризують нірвану, безпосередньо із “Дхармапади” [46 – переклад В.Перконоса].
23
Вдумливі — стійкі,
Наполегливі й мудрі.
Тож, їхня нірвана —
Воля від залежності.
Незрівнянна то Воля!
85
Мало людей
Осягають простір Небес …
Решта — в суєті. *16
*16 – В російському перекладі Дхаммапади цього вірша застосовуються прямі поняття із індійської міфології –«цей берег» і «той, протилежний берег». Протилежний берег і цей берег – звичайні в буддійській літературі позначення для нірвани і сансари (ланцюгу народжень і смертей, від якого можна звільнитися, пізнавши істинну дхамми досягнувши нірвани). Досягти протилежного берега – означає уникнути царства смерті (примітка Топорова [35]. Із української історичної традиції: суєта буття в земній юдолі (в Яві), а після смерті людина попадає у простір Небес (у Правь) чи до пекла (до Наві).
89
Ті, що вже освічені*17 як слід, побороли свої потяги нестями,
Спокуси, й уже радіють «знищенню жадань»**18 неволі,
Можуть тепер надіятись — й на «дієве осягнення»**.
Вони й на цьому світі досягли — нірвани знесення.
** (89). «Знищення жадань» — гріховних бажань та блуду, а саме: хтивість, повторні переродження, хибні погляди, невігластво. «Дієве осягнення» — це елементарні частки пізнання: чатовий розум, мудрість, енергія, радість, щиросердечність, самозаглиблення, поміркованість
*17 Начала просвітлення [освічення] – сім основ, що становлять ідеал людини в буддизмі (безсонний розум, мудрість, енергія, радість, щирість, самопоглиблення і холоднокровність) [35, с. 140].
*18 Гріховне бажання, помилка.
93
У них жага відсутня, задоволені лише водою,
Ніколи не зловживають вони їдою.
Їхня стихія — Воля, вільна від чиїхось примх та умов.
Їхня стезя життя, як політ птахів… А дії — добрі!*19
*19 Звільнення [воля] – одна з назв нірвани … необумовлений (мається на увазі пристрастями та ін. причинами) [35, с. 141].
422
Брахманом є той,
Хто є — тур-бик шляхетний,
Мужній ратоборець.
Величчю знань звершений мудрець,
Позбавлений жаги — Просвітлений.
94
У них всі почуття — покірні,
Як запряжені візником коні в пов’язі.
Вони не пихаті й вільні від жаги потягів.
Таким заздрять навіть боги різної покручі.
95
Як і Земля вони — не знають смутку.
Вони як став без замулень,
До всіх привітні, як жертовний стовп.
Серед них вже немає баламутів.
423
Брахманом є той, хто знає своє минуле існування*20,
Знає і бачить Праві та Наві. До кого в світі Яві — намагання.
Хто мудрець Вищих Знань ще й досяг знищення Перероджень,
Який звершив все, що можна було вчинити у Світі… й без руйнування.
*20 «Буддисти стверджують, що ми можемо бачити нескінченне минуле кожного життя, якщо виробимо у себе певні надприродні здібності» [1, 1, с. 378].
354
Дар Просвітлення переважує інший дар в кожну добу.
Насолода від просвітлення краща всякої утіхи на всю губу.
Радість просвітлення більша всякої іншої радості.
Повне знищення жадань перемагає скрізь і всю журбу.
У європейській культурі досі триває пошук моделі екзистенції♣. Багато десятиліть інтелігенція Європи перебуває під впливом тепер уже широко розгалуженого філософського вчення – екзистенціалізму, про який ми вже трохи говорили вище. У цьому вченні дуже велику роль грає багато схоже в чому з поняттям нірвани уявлення про трансценденцію, яке є ніщо як – не якнайглибшою таємницею існування. Якщо у одних представників екзистенціалізму ніщо не є буття, то у інших це порожнеча, відсутність. Для опису трансценденції як буття використовуються символічні, а у Хайдеггера і міфопоетичні засоби.
♣ – І є забутим стара (що може стати і «новою демократією»!) школа управління великою соціальною системою без жорстких проявів державності – система звичаєвого Права із ієрархічним вічовим прийняттям рішень та виборів «героїв», управлінців, керівників; розвитком та фіксацією нових Звичаїв (законів Праві). Це, наприклад: Система управління Великою Скуфією, що запровадилася ще у початкові часи трипілля-кукутинської культури розвитку індоєвропейської спільноти.
Трансцендентне непізнанне, на нього можна тільки натякнути, і тут, так само як в індійських представленнях, потрібно звільнитися від влади предметного і соціального світу, для того, щоб встати перед лицем трансцендентного буття [28].
Але вчення екзистенціалістів – це лише пошуки сенсу життя малої групи інтелектуалів. У широкому плані в європейській культурі виявилося можливим відхилитися від розгляду проблеми екзистенції, підмінивши її іншою проблемою – пошуком якої-небудь грандіозної ідеї, служіння якої може визначити мету життя. А якщо в житті є мета, то проблема екзістенції втрачає сенс. Ретроспективно ми можемо прослідкувати, як виникали ідеї, що мають велику привабливу силу для людей свого покоління і абсолютно незрозумілі для людей інших поколінь.
Так було, скажімо, з хрестовими походами – ідеєю служіння Труні Господній. Чи не здасться майбутнім поколінням такою дивною і незрозумілою ідея загальної оптимізації, служінню якій виявилося підлеглим те відгалуження європейської культури, яке ми тепер називаємо американським способом життя? Чи не здасться майбутнім поколінням дивним це прагнення усе щоб то не було оптимізувати, – чи треба це дійсно людям?
Повертаючись до вчення про карму та нірвану і їх кібернетичну інтерпретацію, хочеться ще раз поставити питання: що це? – вдало знайдене рішення або тільки моделі, що лише формулюють – постановку завдання? Якщо обмежитися науково-пізнавальною стороною справи, тут, звичайно, ми знаходимо тільки постановку проблеми. Поставлена тут проблема дивним чином нагадує ті проблеми, які витікають із загальних концепцій кібернетики.
Але ось що хочеться відмітити: буддійський світогляд з його надзвичайно широко сформульованими моделями в евристичному відношенні теж виявився безсилим, – він не дав поштовху до побудови системи уявлень, що безперервно розвиваються, про Всесвіт. Усе завмерло на місці. Можливо, воно з’явилося передчасно. Європейське мислення, з його прагненням до розщеплення усього спостережуваного на окремі елементарні явища, створило деяке наукове уявлення про світ і тільки тепер на якомусь вже досить пізньому етапі свого розвитку підійшло до формулювання тих моделей, якими відразу задався буддійський світогляд.
Зараз ще далеко не ясно, чи матимуть евристичну силу моделі кібернетики, чи стануть вони дійсно наступними, післяатомарними, [поліматерійними], що і буде проривним кроком розвитку науки. Одним з авторів цієї роботи робилася спроба розглянути розвиток науки і біосфери з єдиних позицій – як великі системи, що самоорганізуються, розвиваються у великій шкалі часу. Чи придбають роботи такого характеру евристичний сенс або вони залишаться лише дозвільною грою наукової уяви?